Я навмисне старавсь міститись серед мужиків, котрим були відведені місця по краям шопи, досить тісні, бо середину, більш простору, засіли „отці“ і йіх „красавиці“. Ті „хлопи“ дуже пильно прислухались до промов: видимо щиро заінтересовані були мітінгом, але дуже мало розуміли промови. Часто вони оглядались навкруги, шукаючи, щоб хто й м пояснив, про що ходить. Я не раз мусів зрезюмувати моім сусідам суть промови і до мене стали обертатись сусіди, коли чого не розуміли. „Починаються внески поодиноких членів!“ викликнув предсідатель віча. „Що ж се ми мусимо ще нести?“ спитала мене сусідка, жінка, котра з чоловіком дуже прислухалась до промов, але очивидно майже нічого з них не розуміла. Чоловік єі розумів не більше.
Після промов була „часть забавна“ — прогулька на замок, де гра-
