ла музика, між іншим і популярноі коломийки. Тілько-ж і та часть була не живійша. Надутість, церемонність видно було на кождім кроку. Авторітети ходили, надувшись, окремо, і видимо нудились. По близу йіх так само нудилась простійша „інтелігенція“, а далі „народ“ Нігде ні живоі розмови, ні веселости (Як взорець галицкоі церемонности роскажу пригоду, бувшу ще до мітінга. Ми були коло церкви Народу було багато, а церква була мала: попи правили довго. Масса народу стояла, або й сиділа коло церкви. Сіли й ми на траві, прославши пледи. З нами говорив Евг. Желехівский. Ми єго просимо сідати коло нас. „Та я сівбим, відказує, та боюся, ажебим ся не скомпромітував: тут можуть бути моі ученики“).
На нашу групу скоса всі поглядали аж поки нарешті підскочив до
