мене один віденьский москвофіл, але скоро відійшов, бо втомився говорити „чистымъ русскимъ литературнымъ языкомъ“, котрого „чистота“ ясна була перед моєю російскою мовою. Підійшов був потім один буковинский піп, котрий сказав мені секретним шопотом, що за ним, як і в загалі „за нами, православними“ слідять, як би він не сказав чого проти „непогрішимости папи“. Він дуже здивувався, коли я єго спитав, чому ніхто на мітінгу не зачепив ні одноі живоі політичноі, соціальноі чи економічноі справи, і скоро втік від нас. Я потім замітив, що й уніятскі попи по селах, навіть такий Вітвіцкий (автор книги про Гуцулів котрого винили о прислужність до полонізму) охоче зачинали зо мною розмову проти непогрішимости папи.
Скінчилось гулянє, скінчився пообідний збір мітінга, на котрому моло-
