мене повезти у Краків. Разом зо мною сіла дівчинка, а далі єі батько в одежі, подібній до русько-горальськоі, а напроти двоє мущин в европейських жакетах, досить потертих. Один з них заговорив до дівчини — по руському і поговоривши так трохи з нею і батьком єі, обернувся до сусіда — по італіянському. Я здивувався і, як завше зрадів почути бесіду Данте, і сам обернувся до говорившого по італіанському, і з перших же слів спитав єго, чи він Русин, чи Італіанець? Той сказав мені, що Італіанець, але довго робив при туннелі на Лупків, і жив там серед Русинів і тепер туди йіде, бо робота ще йде. Сусіда єго був у такому ж стані, — і скоро, щоб зробити бесіду спільною й для моіх сусідів, мужиків-Русинів, ми заговорили по руському. Але на моє горе мені скоро треба було висісти в другий пойізд, котрий повіз
