чи по місту, зайшли на часок і до него в квартиру, я побачив, що кватира та була з двох порядних хат, з ліжком і канапе, — і подумав про ріжницю наших, россійських, і галицких звичайів: у нас чоловік при таких умовах ніколи б не пустив закликаного до себе подорожнього до готелю, а в усякий час стрів би єго на станціі і взяв би до себе. Навроцкий же до себе завів мене щось мінут на 15, а ввесь час сидів у мене в готелі, а потім, коли мені треба було вийіздити те ж коло 2 год. ночі, то ми, перенісши мій пакунок на станцію, самі годин зо три ходили, розмовляючи, по місту й поза містом. Правда, я за те надивився на богомільство публіки коло церков, бо було якесь свято чи ювілей чи одпуст, і публіка молилась і співала цілу ніч.
Розмов з Навроцким я не буду
