і восхваляють ту „багату й розвиту літературу“, а на ділі зовсім йійі не знають і навіть неспосібні йійі оцінити, бо по свойій літературній школі вони належать ще до перед-Пушкінськоі, коли не перед Карамзінськоі доби, тоді як народовці, хоч і брикаються проти Россіі, а на ділі де далі все більше підпадають під вплив новоі россійськоі літератури, з котрою тілько вони одні й знакомлять галицьку публіку. Вивід мій був впять такий, що й у Галичині літературна справа, переставлена з грунту формально національного на грунт реально-культурний, при демократично-прогрессівному напрямку, тратить свій гострий, поділяючий характер і прийма такий, при котрому всі щирі прихильники демосу й освіти можуть працювати досить згідно.
Правда, при таких студіях Галичини я одкрив там один елемент: вузькодумний, реакційний і лакейсько-каріер-
