ська інтрига“ протегує, що словам московських централістів. Подібні ж думки докладніще розвив я в ряді статей п. з. „Письма съ Галицкой границы“, напечатаних в тійже газеті в другій половині 1867 р. Тамож намітив я те, що потім, — з більшим матеріялом — розвив у статтях „Вѣстника Европы“ 1873. „Русскіе въ Галиціи“ і „Литературное движеніе въ Галиціи“, а власне, що в практичних справах: народньоі освіти і літератури нема майже ніякоі ріжниці між партіями панруською й украйінською в Галичині, котрі обидві стоять за народню мову (хоч поки обидві не дуже йійі знають, бо обидві ще мало демократичні), а що сваряться вони з за справ формальних (правопись) або далеких (яка мусить бути вища всеруська або й всеславянська література?). У відносинах галицьких партій до россійськоі літератури я одмічав такий факт, що москвофіли хоч
