Кулішем і т. і., брехні, котрі, зо слів Галичан партіі Головацького переходили в Россію, що мов би то галицькі украйінофіли чи народовці — запроданці Поляків, все це примушувало мене до можливих студій над галицькими справами, а далі до писання про них для Россіян, котрі, не виключаючи й украйінофілів, майже нічогісінько про них не знали. Скілько памятаю, перша стаття про Галичину, що я напечатав у Россіі, була „Галицкорусскій театръ“ в „СПетерб. Вѣдомостяхъ“ 1867 р. Там я показав, які іллюзіі мають в Россіі, а власне противники украйінства, коли радо говорять про „русскій“ театр і літературу в Галичині, бо той театр єсть власне коли не цілком украйінський, то спеціяльно австро-рутенський, що, коли Поляки (як то було спершу) піднялись було проти того театру, то напались власне на украйінську літературу, котру б то „поль-
