шов очиститись. Звісно, Кистяковський до жандармів не пішов тим паче, що на єго щастє незабаром перейіздив через Кийів, за кордон, згаданий приятель Куліша, і пересказав через його своі страхи у Львів, і після того перестала „Правда“ приходити до його — та й до мене. Я ж через того вандрівника, котрого захопив вже на повозі, вспів передати до „Правди“ ще деякі рукописі приятелів украйінофілів, в тім числі кілька перекладів з „Записок Охотника“ Тургенева, котрі були напечатані в „Правді“ аж у 1874 році, здається, по другому вже манускрипту.
Скоро потім довідавсь я від одного старого товариша, належавшого колись до „космополітів“ києво-подольськоі недільноі школи і недавно пробувавшого в Криму, що там у Ялті є лікар Руданський (каюсь, не відомий мені тоді, хоч він мабуть чи не єдиний справді талановитий з молодших поетів, котрі
