приходила до нас оказіями так не акуратно, що я й не знав, чи напечатано працю Руданського, чи ні. В осени 1870 року я вийіхав за границю на Берлін, і там тільки я довідавсь через книгаря, що „Правда“ перервалась в літі того року. З Берліна писав я про манускрипт Руданського до остатного редактора „Правди“ і впять не дістав відповіді. Написав я самому Руданському, щоб мене не винуватив (в Кийіві зостались люде, між інчим спеціалісти грецькі, котрі мусіли далі вдержувати взаємини з Руданським) — і від нього не получив відповіді. Нарешті вже в кінці 1872 р. зустрівсь я в Флоренціі з одним паном з Ялти, котрий мені сказав, що він добре знакомий з Руданським. Я попрохав того пана переслати Руданському мій лист, але скоро пан той показав мені відповідь Руданьского, в котрій він приписує для мене по московському:
