„Др-ову прошу передать, что я боленъ и давно прекратилъ всѣ мои литературныя упражненія“. Через кілька місяців почув я, що Руданський умер.
Я розказав цей епізод як одну з перших моіх проб — завести літературні зносини з Галичанами і як зразок наших літературних порядків.
Прочитуючи навіть історію русько-украйінського письменства д. Ом. Огоновського, бачиш, що слід би нам завести осібну частину: Історія пропавших творів русько-украйінськоі літератури. Історію першоі пісні Іліади, пересланоі мною, я розказав. Безспорно, що ця історія прикро вразила Руданського і знеохотила його вести дальше працю і навіть стосунки зо мною, хоч найменше в усьому винним, і була остатньою краплею, котра переповнила єго пессімізм. Потім, вже після смерти Руданського, коли єго рукописі щасливим случаєм дістались у Кийів, вся Іліада
