була передана в 1874–75 рр. в редакцію „Правди“, але та редакція довго уперто не хотіла печатати єі, а коли після многократних запитань (між іншим і через мене) почала печатати, то з переривами по правді досадними, так що дотягла аж 1877 р. тілько до IX. рапсодіі. Цю упертость і ці перерви не інакше можно пояснити, як тим, що редакторам „Правди“ були більше до смаку псевдокласичні і мертві твори йіх самих та йіх львівських приятелів, ніж проста праця Руданського.
Після того, як так нещасливо випали моі стосунки з „Правдою“ першоі серіі, всякі взаємини моі з Львовом перервались на довго. В очі ж Галичан, окрім згаданого д. Димета, побачив я вперше в Відні. Туди приіхав я літом 1871 р. з Берліна через Саксонію, де вспів побути в Лужицькому Будиссині, познакомитись з по-
