чтивими Смоляром і Горником і підновити своі славянські сімпатіі, та через Чехію, де я проживав у Празі саме в часи Гогенвартовсько-Йіречкового міністерства, чеських планів про корону Вацлава і німецьких контр-планів, і де я міг наглядно бачити, в який безвихід і до якого вузколобства та безпрінціпности можуть дійти люде навіть великих талантів і незвичайноі енергіі, коли поставлять собі на перший ряд ціли формально націоналістичні. Нас тоді зйіхалось у Відні четверо россійських Украйінців: я з жінкою та двоє приятелів, бувших моіх слухачів по універсітету, з котрих один узявсь за мене доглядати переписку історичних пісень на час мого пробутку за кордоном. З Галичан ми бачились з членами „Січі“, про котру я нераз писав прихильно в „С. Петерб. Вѣдомостяхъ“,
