Вся моя аргументація відскакувала від моіх кореспондентів, як кавчук від стіни.
Мені одповідано всякими резонами, між інчим і такими, що, мовляв, ми мусимо сходитись не з одними Славянами, а й з Німцями й Мадярами й т. і.
Не скоро вже, коли в Січі склалась — заходом О. Терлецького й за помічью нашого кружка — величенька бібліотека, в котрій було зібрано найважніще про Украйіну, а також всі россійські классіки, важніщі історичні й етнографічні видання й про Білу Русь і Московщину, та коли ця бібліотека й особисті стосунки привели до Січі чимало й молодіжі россійськоі, — почало сповнятись те, що я радив в 1872–3 рр. Та й доси ще на „панславізм“ косим оком дивляться галицькі народовці усяких барв, так що й цей бік Костомарова йім навіть мало звіс-
