і, як я думав, найінтересніщу для Галичан-народовців; то б то про народню освіту й популярну літературу в россійській Украйіні. Там я розказую про недільні школи, щоб показати, що справа народньоі освіти вийшла в нас з громади, а не од уряду, потім об тім, як сам уряд мусив узятись за школи, хоч на правім боці Дніпра, щоб противустати польському впливу, як нічого не могли вдіяти без громадян же в „Временній Педаг. Школі“, як далі митрополіт кийівський Арсеній піднявсь проти тієі школи, навів на неі „украйінофільський сепаратізм“, як Св. Синод по єго ініціативі заборонив релігійні книги й проповідь по украйінському, як пішов за тим Катков і т. і. Розказую далі й про те, яку помилку зробили Украйінці, що після заборони 1863 р. не печатали популярних книг і евангелій в Галичині і т. і. Послав такі своі праці в редакцію
