„Правди“ і думав, що сповнив свою долю служби новому органу.
Незабаром дістаю 1 н-р „Правди“ — і бачу там сюрпріз: моя пісня „Поклик до Славян“, хоч перероблена місцями так, що нічого не втнеш, — і підписана Гетьманцем. Я не мав ніколи претензіі бути поетом, — а все ж мушу розказати історію цеі пісні, доволі курйозну й характерну. В цю зиму 1870–71 р. просидів я в Берліні серед побідних криків Тевтонів, котрі розбивали Францію й не ховали замірів, покінчивши з нею, взятись і за Славянщину з Россією. Потім я пройіхав по части Славянщини, бачив провал федералізму Гогенвартовського, в Відні здибавсь з земляками, у котрих не знайшов широкого розуміння справи не тілько всеславянськоі, а й украйінськоі, далі впять вйіхав у побідоносну Тевтонщину, де пережовував кілька часу з земляком (покійним Пригарою,
