професором одеським) і з одним Поляком всякі славянсько-польско-московсько-украйінські справи, нарешті зоставсь сам з родиною в Гейдельберзі і абсолютно не міг думати ні об чім, як об будущім конфлікті Тевтоніі й Славіі, — та об тім, яку б то силу показала Славія, як би в ній запанувала федеральна демократія в духу Костомарова й Шевченка, а не ополяченнє, а потім московське „обрусеніє“. Щоб голова не тріснула, сів я писати ту статтю, котра була напечатана в „Вѣстникѣ Европы“ 1872 р. під заголовком „Восточная политика Германіи и обрусеніе“. В інтервали роботи ходив я з своєю дитиною по гейдельбергському Чорному лісі та співав собі під ніс украйінські пісні, думаючи все „про теж таки, що й перше думав“, — і раз надумавсь на голос і форму пісні „Гей, не дивуйтесь добріі люде, що на Вкрайіні повстало!“ зложити суть моєі ро-
