Полени ти в города християнськії,
До отця моёго, до матусі.
Сядь, пади на подвіръї отцевськім,
Жалібненько загуди:
Об моєї пригоді козацької припомъяни.
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки, маєтки збувають,
Великі скарби собирають, —
Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють!
Бо як стане Чорнеє море согравати,
То не знатиме отець либонь матір
У которої каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської,
Чи у городі Царьграді на базарі.
Будуть ушкали, турки-яничари набігати,
За Червоное море у Арабську землю запродати,
Будуть за них срібло, злато, нелічачи,
Сукна дорогі поставами, не мірячи,
За них брати.
Тогді далася бідному невольнику
Тажкая неволя добре знати:
Кайдани руки-ноги позъїдали,
Сирая сириця до жовтої кості
Тіло козацькеє проїдала«.
То біднії невольники, на кров, на тіло поглядали,
Об вірі християнській гадали,
