за люде і як вони воювали з татарами, про те ми тепера і роскажемо.
Козаками спершу звалися вольні вояки, котрі своєю охотою ходили у степ за здобичою, або розбивали чужих, а часом і своїх, або поступали на службу якому князю, чи цареві московському. Були козаки християнські й татарські. Були цілі села козацькі, особливо на полудневих країнах Литовської Русі і Московщини. У землі Рязанській вони здавна держали сторожу на гряниці. Багаті і вельможні пани литовсько-руські, котрі володіли великими ланами на нашій Україні, з охотою підмовляли козаків руських, щоб укупі обороняти землі свої від татар, ходити самим на татар, отбивати у них полон людський, табуни і другу здобич. Такі пани робились ватажками казацькими. Їх, яко вельможних панів, стали знати далеко, і про їх діла позаписувано в літописі. А були і другі ватажки зовсім но вельможного роду, як славний козак Шах. Найзначнійшими з перших ватажків були Ланцкоронський і Дмитро Вишневецький, до которого потім прикладали пісню про Байду, Богдан Ружинський, котрий, кажуть, перший з панів почав ходити у козаки.
Разом з Ланцкоронським поминають і другого началника козацького, славного лицаря Остапа Дашковича, старосту черкаського і канівського. Старостами тоді звалися урядники, от як би тепера губернатори, тільки вони командували і військом і судом і мали право карати смертю
