вольної служби панам. А далі, коли розвелось на Україні багато козаків, так знищити їх було вже не можна. А через те, що на низу їх не могла достати королівська рука, вони могли собі робити, що хтіли, і не дивлячись на прикази короля не займати татар, вони не могли втерпіти, щоб не побити ворогів, бо й татаре сами не дивились на те, чи мир, чи війна стоїть з королем на папері, а коли було їм треба, то набігали на Русь за здобичою. Запорожці нападали на татар і турків сухопуттям і водою. Запорожжя зробилося школою, де вчилися лицарі прості і вельможні, як воювати з нехристами. Ось що казав про них ляхам один лядський пан: »не думайте, щоб я до них підлизувався; я ще у тому краю живу не дуже давно, і не у нёму зріс, але я раз побачив їхні добрі діла, котрі варті того, щоб були памъятні на вікі. Щоб ви знали, вони не один раз на рік ганяють татар. Вони боронять усіх християн, наче ті леви«. І багато ще де-чого гарного каже він про запорожців. А запорожці що далі, то все робилися сміливійшими і вже не вдовольнялися обороною від татар, але сами почали робити проти них походи. Вже ми казали, як набігав на татар Богдан Ружинський або Дмитро Вишневецький сухопуттю; трохи опісля стали нападати на татар і турків водою на своїх чайках. Днище тих чаёк робили вони з видовбаної верби, або липи, а до них накладали дошки від двох до восьми сажнів заввишки. Чайки були без чардака з двома кормилами і з щоглою.
