Сторінка:Михайло Драгоманов. Про українських козаків, татар та турків. 1876.pdf/63

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Похваляється далі козак у цій пісні, що буде туркові »з душею розлука,« — та тільки мало біди наробили туркам Голицин та наші козаки. Вони мусили вертатись, бо татаре випалили степи і конім нічого було їсти. Голицин став казати, начеб-то гетьман козацький Іван Самойлович з недовіру до поляків та москалів, боячись, що як побьють татар, то й козаків не повернули б у холопи, звістив татар про поход. Цёго ж нічого й не було, — а то видумали донощики з старшини козацької, щоб скинути Самойловича, та самим на ёго місце стати, а Голицину і на руку було звернути свою невдачу на кого другого. Самойловича одвезено у Московщину і гетьманом на Україні став Іван Мазепа.

Через два роки Голицин знов пішов на Крим, — бо тепер окрім Польші, ще й Цесарь і патріярх цареградський і господарь молдавський просили, щоб московські царі помогли християнам висвободитися од магометан. Голицин дійшов до Перекопу, та побоявся вступити у безводню полосу Крима і вернувсь назад. А поляки не могли багато дати помочі проти татар та турків, бо далеко було їм через безлюдну правобічну Україну.

Приходилось ждати, поки знову потроху наповняться степи українські руськими людьми. На правобічній Україні і справді знову появились козаки. Старший між ними став звісний лицарь Семен Палій, що про ёго багато пісень та казок росказують. Оселився