помагати Мазепі, бо прості козаки ёго не любили. Під Полтавою Петро та Палій звоювали шведів та Мазепу. Карл з Мазепою втекли до турків. Прийшлось Петрові воювати і з турками, що хотіли оступитись за Карла. Царь Петро зрозумів, яка користь була б для ёго держави, як би можна було і на Чорному морі мати свої городи, строїти кораблі, торгувати та знатись з більше вченими людьми італьянцями та французами, так як він з Петербурга знавсь з голандцями та англичанами. Він було здобув од турок Азов, — та з Азова ще не можна було руським прямо у Чорне море виїздити, бо Азовське море — залив (сага) Чорного, а обидва боки проливу, що веде з Азовського моря в Чорне, були у татар та турок. Царь Петро задумав забрати ті береги, де було козаки бьються з турками, на захід од Криму, коло Очакова та гирла Дунайського. Та й молдаване запрошували Петра до себе, як було Дмитра Вишневецького, та Свірговського. Петро і пішов було у 1711 році у Молдавію, — та тут і виявилось, яка пригода була б ёму, якби правобічня Україна не була порожня, а була б людна, оселена вольними козаками, звичними до войни з турками. Петрове військо окружили турки, і сам він насилу вирятувавсь і зрікся Азова і степів на правім боці Дніпра. Не скоро потроху ці степи одійшли до руського царства за шістьдесят років од Петра до Катерини Другої. Ще років сто тому назад не можна було небоязко чумакам нашим і в Крим по сіль та рибу
