неволі татарської. По степах та по березі моря виросли великі городи: Катернослав, Єлисаветград, Херсон, Одесса; ці степи тепер звуть Нова-Россія. Тільки тут, як і на Україні, аж до 1861 року народ був у крепацтві у панів руських і польских. Бо козацтво на Україні знесено, Січ зруйновано у 1775 році, а скільки зосталось запорожців, переведено на Кубань, коло черкесів, кілька запорожців втекло до турків за Дунай, де вони сиділи аж до 1829 р. і тоді перебрались і собі на берег Азовського моря.
А на Україні на лівім боці Дніпра, після того, як Катерина у р. 1762 скасувала Гетьманщину, козацька старшина зробилась панством, як і дворяне московські. На правім боці, як ми вже казали, після Палія засіли пани польскі. У 1793 р., як у остатнє ділили Польщу між Россією, Прусією і Австрією або Цесарщиною, то правобічня Україна, де тепер Київщина, та Подоль та Волинь, дістались до Россії. А ще перед тим земля, де живуть такі ж люде, як і українці, Галиччина одійшла од Польщі до Цесарщини. І тут і там наші люде довго ще зоставались крепаками польских панів, у Галиччині до 1848 року, а в Россії до 1861. Про те, яку шкоду робили нашим людім польскі пани, як козаки наші воювали з ними, як пристали до Москви, як потім пропало польске королевство, а далі пропала і панщина, про те роскажемо у другій книжці. А тепер скінчимо про татар і турків.
