та затуманений гарячий зір
летить до верховин знайомих гір,
де пропливає хмарка чиста й біла…
А за вікном гуде, шумить весна
й палає сонце на блакитних гонах.
І ясно в пам'яті Віссаріона
давно забутий спогад вирина.
Вечірка. Свічі. Гості гомоніли.
Розмови непримушено текли.
Запально очі у гостей горіли,
хоч вислови їх стримані були.
Всі прагнули заглянути в майбутнє —
і говорили різне.
Між присутніх
був шумний Герцен і якийсь магістр,
педант і доктринер, бундючний понад міру.
Змагались про філософічний лист
і Чаадаєва. Слова, немов рапіри,
дзвеніли в запалі рвучких атак,
стикались доводи, як у бою солдати.
І ось магістр, уставши, мовить так
самовдоволено й незрівняно пихато:
„В освічених країнах тюрми є
для божевільних, котрі ображають
