Та ось приходить інший, грізний час:
спокійну землю потрясають грози,
у темнім небі ринуть бомбовози
й зелене поле розрива фугас.
Дрижать будівлі, вулиці й мости,
тремтять сади, притихлі і безмовні,
простори неба смерті й жаху повні
і дощ свинцевий пада з висоти.
Захований у темній гущині
вже не хлопчак малий, а воїн мужній
у небо промінь підійма потужний
і про́стори освітлює нічні.
Він підіймає промінь в височінь,
як синій меч, як знак перестороги,
щоб перетяти ним хисткі дороги,
як ворог вишле літаків ключі.
І меч не випаде в бійця із рук,
покіль живе в нім серце соколине,
покіль по світу наша пісня лине
і чутно наших ескадрилій гук.
1940 р.
