Український унїверзитет, стара мрія Острожського і Петра Могили, се нїби нута-відгомін давної піснї, що звенїла колись на Українї тай замовкла під гуком гармат з під Берестечка і Полтави – говорив оден з делєґатів бесїдників на вічу українсько-руської молодїжи – стає нинї знов на порядку дневнім.
Замерклі часи, замерклі мрії виступають знов з новою силою на перший плян. І се не назадництво, се не хід в зад!
Українсько-руський нарід, се старий культурний нарід; він нїколи не стояв своєю культурою низше культурних народів заходу. Часи до ХІV-ого віку, котрі дали і «Руську Правду» і «Слово о полку» та «Волинську лїтопись» не меншим сего доказом, як оживлений умовий рух в XVI і XVII віках. А коли неприязні внїшні обставини спиняли і дусили його змаганя на одно-два столїтя, то з елєментарною силою знимав ся потім рух по всїх просторах України-Руси і цїла суспільність робила конвульсийні напруженя і великими кроками гнала в перід, щоби дігнати иньші народи в їх культурному походї.
І коли котрий период з істориї України-Руси дає нам право витягати такі конклюзиї, то з певністю друга половина ХІХ-ого віку дає до того право найбільше.
Одно лиш столїтє від часу відроджена українсько-руської лїтератури, а в тому столітю від початку 60-их років
