Гуменюк Семен, Дроздовський Юлїян, Косевнч Евген, Антін та Михайло Крушельницькі і Цегельський Льонґін – вислав відозву до товаришів на иньших унїверзитетах і з нетерпливістю ждав відповіди.
Чи товариші з других висших шкіл відчули вже так сю потребу, як львівська молодїж єї відчула, чи прихильно віднесуть ся до сього проєкту – ось на що ждав кождий нетерпіливо відповіди. Всї студентські ґрупи приняли з одушевленєм відозву комітету значить, вся молодїж відчула однаково сю потребу, що стала для неї пекучою.
Чи стала такою і для суспільности?
Дня 3-ого липня появила ся в часописах відозва, підписана тт. Михайлом Галущинським і Михайлом Крушельницьким. Як буде принята ся відозва публикою, се мало бути для молодїжи мірою, о скілько наша суспільність в силї оцїнити далекосяглість піднесеної справи, о скілько отже ся справа стала потребою цїлої нациї. І прихильне принятє сього відклику молодїжи було для неї запорукою, що піднесена справа се справа актуальна, се справа і для всеї суспільности пекуча. Віче мало відбути ся в салї «Народного Дому», та для полїцийних перешкод відбуло ся в великій салї готелю Belle-Vue дня 13-ого липня н. ст. 1899 о годині 3 ½ з полудня.
Вже на чверть години перед означеним часом була простора саля заповнена вічевиками, що прибули зі всїх сторін Австриї, щоб взяти участь в так важному дїлї.
Мов на гомін вічевого дзвона злетїло ся молоде козацтво, аби раду радити. На лици всїх малювали ся радість і вдоволенє, бо кождий був пересьвідчений, що справа, про яку буде говорити ся – сьвята, кождий уважав себе борцем за правду, борцем за справу дорогу цілому народови. Число вічевиків сягало до 450. Між зібраними були присутні також деякі професори-Русини львівського унїверзитету. Репортери галицької праси засїли при двох для них призначених столах.
О 3 ¾-тій годинї отворив віче тов. Гриць Гарматїй, студ. мед. слїдуючою промовою:
