сієї окраси, давно вже особиста творчість місцевого „мураря“ додала й додає від себе там кілька рисочок, там цілий орнамент, покарбувавши строгу лінію карнизу на свій смак, а той „мурарь“ все ще не одстає від „міської“ традиції і, абсолютно не уявляючи архитектурного призначення карнизів, горливо ліпить їх над вікнами, що так щільно закриваються віконницями!
Цілком несвідомо Полтава і досі переживає ампірові традіції перших десятиліть XIX віку.
.png)
Перебігаючи в думках по вулицях Полтави, якось мимоволі згадуєш прекрасні слова Гоголя про ласкаву красу Плюшкинського саду. Їх можна цілком віднести до Полтави.
„Ампірна“ Полтава стала вдесятеро кращою після того, як — „по нагроможденному, часто без всякаго топку, труду человѣка прошла окончательным рѣзцом своим природа, облегчив тяжелыя массы, уничтожив грубоощутительную правильность и нищенскія прорѣхи, сквозь которыя проглядывает нескрытый, нагой план“…
Мертвыя души. Розділ VI.
