Я сидів собі на горі біля Володимира
і дививсь як ішов дим із пароплавового димаря
думав про долю свою та ще де-про-що-
багато-інше.
свої думки!
Я швидко встав. Чи це мені не вчулось?
Запитав себе.
Ні, таки справді — мене покликали.
Кинув я горку і Володимира
і пішов з нею не затуляючи рота.
Я дізнавсь, що вас звуть Ніна.
Заворушилось у мені приємне здивування —
це наймення щось мені нагадало.
Ніна! Ніна!
Ви сказали тут:
— Ходімте в мініатюр!
Я згодився — ви така гарненька.
Так ми йшли і легко йшла гутірка
човники в очах гойдалися
і вся дама — ніби від Тета зірка.
Тут зайшла у нас розмова про очі й ночі
це вже ми бачите забалакали про Вороного
і наскільки я міг помітити по її очах
цей пан був до смаку їй. З того
і пішла ще про інші речі балачка, але їй-богу
можна б уже й кинути, бо ви така гарненька
я просту не можу іти по Хрещатику.
Але я забалакався й читач уже
чекає на кінець події.
Хай буде так.
На цьому кінчаю.
6 — І. 914. Київ.
БІЛЯ ВОЛОДИМИРА