Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


відіймаючи j, йотовані голосівки після р: ратувати, радно, рабий; і це знов тільки місцева діялєктична особливість, яку не слід узагальняти.

Голосівки о і е в закритих складах у нас переходять в і: ко-ні — кінь, піп — попа, осінь — в осені. Часто помиляються наші люде і кажуть та пишуть: вжити західів, початок вечіра, до Хведіра (замісць: заходів, вечора, Хведора).

Одна з найдорожчих прикмет нашої мови та, що вона дуже мелодійна і з цього погляду стоїть вище всіх славянських мов і нарівні з наймелодійнішою з романських — італійською. Для осягнення тої мелодійности, милозвучности вона має багато засобів. Нехтувати цю прикмету — це тяжкий гріх перед рідною мовою; це не тільки означає незнання її, але втрату або недорозвиток почуття мелодії, так само, як-би хто замісць чарівної арфи або нашої бандури чи торбана волів-би балалайку, замісць рояля або орґану — московську гармошку.

Наша мова не любить збігу двох, трьох або й більше шелестівок чи голосівок до купи, бо це бренить немило й утруднює вимову. Щоб уникнути такого збігу, вона вживає багатьох засобів. Ось найголовніші:

Звуки у і в заміняють один одного, відповідно до потреби:

Наш учитель — наша вчителька.

Бачив удову — бідна вдова.

38