Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 6 —

по̂дъ рокомъ 992 повѣдає: „Иде Володимиръ на Хорваты“. Съ часу Володимира побереже Сяну було по̂дъ рукою Рускихъ князѣвъ разъ-у-разъ, окро̂мъ короткого часу за Болеслава I. Си̂ землѣ були прилучени̂ до Володимирского-Волыньского князѣвства, котре почалося заразъ якъ збудовано Володимиръ, се бъ то незабаромъ по̂сля 981 року. Съ того часу ширшає вплывъ схо̂дныхъ Славянъ на Хорвато̂въ и стираються ознаки — во̂дмѣны ихъ во̂дъ Славянъ Рускихъ. Не можна не пригадати тутъ думки лучшого знатока славяньскои давнины, Шафарика: во̂нъ думає, що въ Хорвато̂въ було багато похожости и вельми мало ро̂жницѣ зъ Рускими Славянами, черезъ що приподобленє Хорвато̂въ до Волынянъ повинно було зробитися за недавный часъ и Ростиславовичѣ князювали вже надъ Русинами.

За Ярославового сина Всеволода въ рускихъ володѣняхъ за Бугомъ показуються вже самосто̂йни̂ князѣ Василько и Володарь Ростиславовичѣ. Василько князювавъ въ Теребовлѣ, а Володаръ въ Перемышлѣ, хоча въ Перемышлѣ до Володаря князювавъ єго братъ Рурикъ (1092 р.).

Дѣяльно̂сть сихъ князѣвъ залежала разъ во̂дъ ихъ минувшины, а въ друге во̂дъ географічного положеня ихъ князѣвствъ. Обыдва вони не здобулися удѣло̂въ; на спадщину имъ не надѣлено жаднои околицѣ або волости: старѣйши̂ князѣ вельми байдужно и егоистично дивилися на ихъ долю; черезъ се все Василько и Володарь мусили сподѣватися лишень на власни̂ силы. Вони вдалися до Тмуторокани и зъ запомогою тыхъ племенъ добилися своєи меты, отримали во̂друбне Руске князѣвство. Василько и Володарь цѣлый сво̂й вѣкъ звѣкували на во̂йнѣ. Добри̂ лицарѣ у воєвничихъ справахъ и хоробри̂, вони наче родилися князювати въ такихъ князѣвствахъ, де не переводиться ворогованє зъ сусѣдами, тымъ то дѣяльно̂сть ихъ мала характеръ переважно завоєвуючій. Нагадаймо промову вже ослѣпленого Василька до Давидового посла Василя и помѣтимо тутъ єго широки̂ замѣри. „Я бажавъ, мовивъ во̂нъ, ити на Ляхо̂въ и пригорнути ихъ Землю; бажавъ пригорнути Дунайскихъ Болгаръ, перетягти ихъ въ своє князѣвство, а пото̂мъ поблагословившись у брато̂въ-князѣвъ, гадавъ ити на Половчанъ и або полягти головою за ро̂дный край, або выперти бисурмано̂въ зъ Рускои Землѣ“. Ослѣпленє зупинило єго замѣры. И хоробрый єго братъ Володарь бувъ то жь страшнымъ за для