Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 10 —

стану; духъ верствы ще не перенявъ ихъ; не було въ нихъ мо̂цнои одностайности и кермували ними особисти̂ симпатіи, або антипатіи. Тымъ-то вони нѣчого не здобули, а князѣ свѣдоми̂ своѣй метѣ, прямували до неи твердо, не во̂дхиляючись въ бо̂къ и на останку спинили бояръ и затвердили свою власть на мо̂цныхъ по̂двалинахъ.

Теперь розгляньмо коротко подѣѣ во̂дъ часу выгнаня Володимира Ярославовича, се бъ то во̂дъ року 1188 до року 1249, доки осѣвся твердо въ Галичинѣ князь Данило Романовичь.

Того часу, якъ Володимиръ князювавъ въ Галичѣ и Володимирѣ Волыньскому, сидѣвъ княземъ Романъ, правнукъ славного Мстислава, старшого Мономахового сына. Во̂нъ звернувъ пильно увагу на Галичину и по єго думцѣ бояре выгнали Володимира; се мы доводимо тымъ, що заразъ якъ Володимиръ втѣкъ до Угорщины, Романъ сѣвъ княземъ въ Галичѣ. Але на Галичину замѣрявся и Угорскій король, котрый, нѣ бы то запомагаючи Володимирови, — выгнавъ Романа зъ Галича и посадивъ тамъ свого сына Андрѣя; а безталанного Володимира зъ жѣнкою и сынами замкнувъ въ баштѣ.

Романъ опинився тодѣ въ вельми прикрому становищи; переходячи на князя въ Галичину, во̂нъ во̂ддавъ Володимиръ свому братови Всеволодови, князеви Белзкому и поклався, що до вѣку вже не вымагатиме собѣ назадъ Володимира. Видима рѣчь, що Всеволодъ не пустивъ теперь втѣкача Романа до Володимира. Такимъ робомъ Романъ позбувся и родового и придбаного князѣвства. На силу вже по̂сля довгихъ змагань пощастило єму вернути до себе князѣвство Володимирске. Осѣвшись, во̂нъ пильно ставъ бачити за Галичемъ. Коли въ роцѣ 1199 Володимиръ умеръ, Романъ роздобувъ собѣ помочи у Поляко̂въ и вчинивъ велику подѣю, злучивъ Володимирско-Волыньске князѣвство зъ Галицкимъ.

Кадлубокъ оповѣдає, що Романъ осѣвшись твердо въ Галичѣ, почавъ люто уганятися за боярами, промовляючи свою любу приказку: „Не переморивши пчо̂лъ, — не ѣстимешь меду“. Во̂нъ невымовно мордувавъ бояръ: кого живымъ закопувавъ въ землю, съ кого здиравъ шко̂ру, въ кого вырѣзувавъ внутренности. Галицки̂ историки во̂дкидають се оповѣданє, але на нашъ поглядъ — воно здається имовѣрнымъ, хочь дещо въ нѣмъ є и збо̂льшене и фактъ, що Романъ мордувавъ бояръ —