Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 39 —

Все отсе выкликало въ Угорщинѣ анархію и помогло Польщѣ привернути зновъ до себе Галичину.

Тымъ часомъ Литовскій князь Ягайло, одружившись зъ Ядвигою, зложивъ обѣцянку злучити до однои державы усѣ Руски̂, Литовски̂ и Польски̂ краины и привернути Литовцѣвъ до латиньскои вѣры.

Ядвига оповѣщаючи Львовянамъ въ марци 1386 про сво̂й шлюбъ, запевняла, що всѣ ихъ права, привилєѣ и во̂льности лишаються незрушеными. Але тодѣ ще велика частина Галичины була по̂дъ Угорщиною; Ядвига не хотѣла розводити колотнечу зъ матѣрю и сестрою. Поляки жь бажали, що бъ Ядвига вернула Польщѣ Галичину власными польскими силами и що бъ чоловѣкъ єи не бравъ въ сѣй справѣ жаднои участи. Таке бажанє легко зрозумѣти: окро̂мъ краинъ Сяно̂цкои, Самбо̂рскои, Льво̂вскои, Галицкои и частины Перемыскои, инши̂ Руски̂ Землѣ, якъ: Украина, Волынь, Подо̂лє, По̂длясє и частина Червонои Руси, належалы до Литвы и Ягайло писався „dominus et haeres Russiae“. Поляки не були певными, що Ягайло выконає свою обѣцянку про злученє Польщи, Литвы и Руси и вымагали, що бъ во̂нъ давъ поруку. Поруку взяли на себе ро̂дный братъ Ягайла Свидригайло и браты въ другихъ Витовть, сынъ Кейстута, Михайло Явнута и Федоръ Любарта. Дальше Поляки розумѣли, що отси̂ Землѣ (Украина, Волынь и инши̂) хочь и будуть зъєднани̂ съ Польщею, але остануть яко власно̂сть Литвы. Тымъ-то вони бажали добути хочь Галицко-Льво̂вску краину яко власно̂сть Польщи.

Съ початку 1387 року прійшла въ Польщу звѣстка про смерть Елисаветы. Про Марію нѣчого не чутно було певного; гадали, що и єѣ постигла доля Елисаветы. Тодѣ жь Поляки довѣдалися, що анархія въ Угорщинѣ небавомъ мусить ско̂нчитися и що Угры вызнають королемъ Жигмонта и небавомъ во̂нъ коронуватиметься. Поляки зо̂брали во̂йско, посадили на коня молоду королеву Ядвигу яко ватажка во̂йска и въ люто̂мъ того жь року рушили на Галичину. Дня 2. марця Ядвига задержалася бо̂ля Львова въ мѣсточку Городку и вырядила до Львовянъ гоньцѣвъ, що бъ небавомъ по̂ддалися зъ доброи волѣ. Львовяне перебувши вже 50 лѣтъ по̂дъ рукою чужинцѣвъ, байдужи̂ були до того, хто кермуватиме надъ ними, чи Угорщина, чи Польща; бо̂льшь ихъ тягло до Польщи; злученє