шукає анальоґій між старіщою релїґією Євреїв і иньших народів т. зв. Семітів, шукає в Біблїї слїдів старого анїмізму, фетишизму і т. і. Верн, що перше подїляв сам такі погляди, виступив нарештї проти них (див. його найновійшу велику працю Du prétendu polythéisme hèbreu), силкуючись показати, що Біблїя не дає для них основи. Він зрештою не відмовляє можливости, що й Євреї в найстарші часи мусїли бути полїтеістами, не відмовляє й того, що в Біблїї єсть явні слїди ідопоклонства Євреїв у часи перед асиро-вавилонським полоном, людські статуї — Терафіми, мідяний змій, статуї Єгови в формі вола і т. и). Тільки він настоює на тому, що, наскілько сягає біблїйна традиция, до X–XII ст. до Р. Хр., Євреї виступають уже як народ, який не хоче знати иньшого Бога крім Єгови (Ягве). Алеж сам Верн ставить сам редакцию Біблїї в дуже пізні часи, так що властиво не можна говорити про біблїйну традицию напр. X ст. і не можна легковажити тих анальоґій, які сама Біблїя відкриває нам між релїґійними поглядами Євреїв і иньших народів, анї тих вказівок, які дають і тепер на релїґію Євреїв археольоґічні знаходи в Халдеї, Фенїкії і т. и. Треба сподїватись, що число тих вказівок згодом
