і йому здавало ся, що ті посинїлі уста неначе шепчуть: Із крови їх местник повстане…
Валько Цьолек, зайшлий Мазур, та Іван Штудерний, горожане села Непокритого, славні були на цїле село, як великі приятелї і товариші. Вони навіть були собі кумами, що дуже рідко лучає ся, бо корінні Українцї не радо кумають ся з зайдами.
Та Іван і Валько були винятком. Вони жили з собою майже цїлий рік а нїколи навіть не то що не посварили ся, але навіть не побили ся. Тому не дивниця, що коли в селї Непокритім насьпів храмовий празник, Іван між прочими свояками та знакомими запросив також кума Валька.
Не встиг ще наш Іван, вернувши з церкви, скинути з себе кожуха, як в хату всадив ся вже Валько в жінкою та дїточками.
Зачало ся звичайне здоровканє, після чого Валька і Валькову посадили за стіл, дїтей примістили коло лави та стали їх всїх сердечно гостювати. Фляшка з запіканкою пішла кругом; Іваниха ставила одну миску за другою, а Іван присївши ся припрошував гостей: “Будьте ласкаві, живіть ся куме,” “чим хата
