Та на сей раз Валькова жінка стала товкмачити йому, що се булоб нечесно не запросити кума Івана до себе на празник, тай вкінци по довгих короводах вимогла на нїм, що казав дещо приготовити на празник.
Надійшов вкінци день празника. Валькова жінка спекла кобасу, гусака і питльовану паланицю а Валько принїс збанок пива. Та вже люди давно повернули з костела, вжей вечеріти починало а кума Івана як не видно так не видно.
Валько вертаючи з костела встиг вже погостити ся у двох чи трох своїх одновірцїв тай не дуже був голодний, однак все таки не на жарти зачав непокоїти ся, чому кума досї нема?
Зразу він нарікав, що приготовані шпецияли вистинуть і стратять смак, відтак йому жаль стало, що такі добрі річи кум поїсть а вкінци він таки просто з моста заявив жінцї, щоб все приготовлене спрятала а коли кум прийде то він перед ним вимовить ся, що вже за пізно, бо гостї вже усе зїли. Та добра жінка тільки очи з дива витріщила коли почула таку негідну пропозицію.
Валько видячи, що вона не квапить ся прятати, дав єї поза уха та почав сам ховати приготовані шпецияли куди попало.
В ту саму пору Іван Штудерний пригадав собі,
