що він прошений до кума Валька на празник та убравши ся порядно вийшов на улицю.
Підходячи під хату Валька, почув ще з далека крики і проклони. Було се саме тодї, як Валькова жінка не хотїла спрятати празничних шпециялів. Іван притулив ся д стїни коло вікна і став прислухувати ся і придивляти ся що у кума дїє ся.
А між тим Валько як опарений ховав одну страву за другою та оглядав ся боязко на всї боки. Коли вже всьо спрятав, усьміхнув ся лукаво та протягнув ся на лаві.
Іван дивлячи ся з яким поспіхом та страхом Валько усе те ховав, аж за боки брав ся від сьміху, а коли вже Валько ляг на лаву, він скоро оббіг навкруги хату та почав сильно гримати в двері.
Валько зірвав ся з лави та не встиг він ще дійти до дверей, як перед ним стояв уже засапаний та заляканий Іван.
— Буйцє сєн Бога, а вам цо сєн стало? — почав він допитувати кума. Та кум як довгий повалив ся на лаву тай лиш стогнав і йойкав.
— Та цуж вам єст кумє? — лебедїв Валько.
— Ой! ой! — стогнав Іван — та я мало не вмру з страху.
— Таж мувцє кумє, цо сє стало?
— Ой! ой! — простогнав Іван — ой ішов я через
