як тільки їхати за ним. Пан Нарашевич з пересердя випив ще чотири бомби, та згодивши властителя дринди на цїлий день, поїхав слїдом за паном Тикичем.
Коли приїхали до села Вертихвостів та розпитали в коршмі і у війта, в тих двох найдокладнїйших бюрах, то довідали ся на превелику свою гризоту, що оба ті славні бюра про таку велику парсуну, як пан Тикич, навіть понятя не мають, не то, щоб єї коли в селї бачили.
Пан Нарашевич, після тих всїх неудач, попав вже таки в розпуку. Він кидав ся, бив кулаками та грозив жидови і вітови криміналом, представляючи себе перед ними за комісаря від староства.
Та погроза так подїлала на наших сїльських потентатів, що они кинули ся разом з двома полїцайниками та присяжним по всїх усюдах і за якої півтора години привели перед надувшого їх пана Нарашевича якогось пастушка, котрий видїв такого а такого пана, як він хлопською фірою поїхав в сторону місточка Мирова.
Пан Нарашевич з оповіданя пастушка і поданого через него опису прийшов до пересьвідченя, що се був нїхто иньший як лиш пан Тикич.
Тому простивши благосклонно вітови і коршмареви їх непорадність і оспалість, та прирікши, що постарає ся, щоб громада за се податку не платила, сїв
