його мостом щойно з противної сторни. Щоб дігнати отже пана Тикича, треба було об'їхати гостинцем всї тоті викрутаси а се представляло для бідного фірмана та його мізерної шкапи таку фізичну неможливість, що він з гори застеріг ся перед такою далекою їздою. Оставав ще тільки оден спосіб. Можна було переплисти ріку і станути скорше на місци чим пан Тикич. Того способу вхопив ся бідний пан Нарашевич руками і ногами. По довгих переконуючих намовах то обіцяню цїлої десятки лагодив ся вкінци захлапний жидовин на сю будь що будь ризиковну штуку.
Пан Нарашевич і його фірман стали тепер приготовляти ся до переправи. Вони поскидали оба з себе цїлу ґардеробу і почали звязувати єї в клуночки. Відтак привязав фірман свій клуночок шнурком до голови а пан Нарашевич вложив свій в отворений парасоль та привязав до кульпака так, що клунок лежав неначе в човнї. Забезпечивши в той спосіб свою гардеробу від можливого замоченя, наші герої сїли на свої місця, жидок затяв шкапу і почала ся переправа.
Шкапа увійшла зразу по живіт, но відтак натрафила на глубину і стала плисти. Вона насторошила вуха, вздерла до гори ніздря та хропіла, ял парова машина на льокальній дорозї. Візок пішов також у воду так, що наші подорожні були по шию в водї. Жид зі страху примкнув очи, кламцав зубами, на осьлїп вимахував пужалом та вйокав на всї можливі голоси.
