За те пан Нарашевич заховав цїлковитий спокій і повагу анґлїйського льорда. Він надув лишень сильно щоки так, що його місце стало подібне до великого міхура, а ногами твердо уперав ся в стїни візка. Високо понад головою тримав він в одній руцї перо і чорнило а в другій неначе прапор непобідимости — готовий до підпису вексель. В ту торжественну хвилю виглядав він як пророк, котрий ось, ось взнесе ся на небо.
Ріка на серединї була ще глибша, шкапа порскала і кидала ся в гору як щупак, а обом нашим героям стала вже в уха вливати ся вода. Жидок запирав у собі дух а пан Нарашевич то порскав то захлистував ся, однак вексель і чорнило держав високо над головою.
Між тим шкапа переплила щасливо глибину. Вона почула ґрунт під ногами і стала весело порскати та стріпувати з себе воду.
Жидок перестав дзвонити зубами а пан Нарашевич перестав надувати щоки, відсапнув тяжко та опустив змучені руки в долину. Без дальших перешкод виїхали вони тепер на беріг і тут пан Нарашевич умістивши на сухім місци вексель, чорнило і перо, став скоренько одягати ся. Незабаром були вже оба готові, а настеливши на візок сухого сїна з копицї, пустили ся в дальшу дорогу.
