— Пане фелєбер, мельдую послушно, що аптикар не може дешевше продати, бо вода подорожіла.
— Ов, а се чому?
— Бо була посуха тай жерела висохли…
— Щооо? — заревів з цїлої сили пан Зупакевич — жерела йому висохли. Таж тут дощ льє вже другий тиждень, що годї носа показати а він каже, що жерела висохли? А щоб йому так в горлї висохло. Іди скажи йому, що він бреше та що може кому иньшому тумана пускати, але не менї.
Микола здвигнув раменами тай пішов (вже четвертий раз).
— Пане аптикар, казали пан фелєбер, щобисьте таки дешевше дали ту воду, бо се не правда і вони вам зовсїм не вірять, що висохли жерела.
— Га як твій пан не вірить, то нехай там поїде тай сам подивить ся, чи висохли жерела чи нї — сказав аптикар з іронїчним усьміхом.
Микола зарапортував усе те свому панови.
Шкода, що ви, високоповажані читачі сами не бачили в той час пана Никифора Зупакевича, бо моє перо не в силї всего гаразд описати. Він на таку бесїду зразу остовпів і станув неначе вкопаний, но вскорі отямив ся, вхопив палку з кута і зверещав з цїлої сили, що аж Микола з страху втїк на двір та замкнув двері за собою на ключ.
