А пан Никифор Зупакевич ревів між тим в серединї:
— Га! то він до мене сьміє так говорити, він якийсь там аптикар, до мене вислуженого підофіцира, до мене відзначеного медалем за хоробрість, о почекай! я тобі кости поломлю, зуби повибиваю; до рапорту возьму — та вложивши капелюх на голову, пустив ся до дверей. Та двері були зачинені а Микола з страху Бог зна де загнав ся. Рад нерад мусїв лишити ся дома і щойно, коли Микола вечером прийшов домів, зігнав на нїм всю злість і за аптикаря і за все. (Микола опісля в тайнї признав ся, що фляшка з мінеральною водою розбила ся о його голову а навіть протяла троха шкіру, але він злїпив те павутиною тай якось присохло.)
Розправивши ся оттак з Миколою, післав його опісля по лїтру оковитки, а приправивши єї старим салом, перцем та чосником випив і поклав ся спати.
Не знаю чи то пригода з аптикарем і Миколою — чи може приправлена оковитка була в тім помічна, досить що так го щось проїло, що слїдуючого дня встав з лїжка вже зовсїм здоров.
Нинї коли де в шинку, чи в товаристві, чи де небудь зайде яка бесїда про купелї або про мінеральні води, то пан Никифор Зупакевич сейчас втручує ся до розмови та кричить громогласно:
