зъ двома ко̂ньми спаслися и побѣгли по̂дъ оборону до Лодыженьского. Лодыженьскій прибувъ зъ ними 8. цвѣтня въ Сѣчь, оповѣстивъ кошового Ждана-Рога, яка пригода постигла татарского гонця и вымагавъ знайти и покарати на смерть виноватыхъ Сѣчовико̂въ. Кошовый єму во̂дповѣвъ:
„У насъ на Сѣчи нема отыхъ лихихъ людей. Ся пригода счинилася безъ вѣдому кошового уряду“.
Незабаромъ прибуло въ Сѣчь 30 Запорожцѣвъ съ помѣжь тыхъ 150, що ѣхали зъ Лодыженьскимъ, наздо̂гнавши єго. То бувъ козакъ Иванъ Соха съ товарищами, котри̂ не по̂шли на розбишацтво проти татарского гонця.
Лодыженьскій вымагавъ, що бъ єго пустили дальше ѣхати; але 10. цвѣтня Запорожцѣ скликали раду и прирадили во̂добрати у гонця гроши и листы. У Лодыженьского були гроши во̂дъ царя Крымскому ханови и платня боярину Василю Шереметеву, котрый перебувавъ у полонѣ въ Крыму: була грамота царска до хана и листы до московского по̂сланця въ Крыму Якушкина. Запорожцѣ переглядѣли все, але листо̂въ, яки̂ були у гонця, не читали. Гонцеви выповѣли, що єго докищо не пустять, бо въ Сѣчѣ нема нѣ царского наказу, нѣ грамоты во̂дъ гетьмана.
Чи по волѣ, чи по неволѣ, а мусѣвъ Лодыженьскій сидѣти въ Сѣчѣ, не тямлячи, чи довго доведеться єму просидѣти. Дня 12. цвѣтня Лодыженьскій выславъ листъ до Бруховецкого, але й кошовый листувавъ до гетьмана, запевняючи, що крымского гонця замордували злодѣѣ, а кошовый урядъ про те не вѣдавъ.
Сидячи въ Запорожѣ, Лодыженьскій бачивъ, якъ приѣздили въ Сѣчь Дорошенкови̂ по̂сланцѣ. Зъ сего приводу кошовый скликавъ раду и радилися, що во̂дповѣдати; але Москалѣ, котри̂ сидѣли въ полонѣ тутъ, не могли настояще зрозумѣти, про що радилися сѣчовики. Лишень сѣчовики натякали рейтарамъ, що царски̂ Москалѣ стоять залогами въ украиньскихъ мѣстахъ; мы ихъ выпремо всѣхъ, що бъ на нашо̂й Украинѣ на заставахъ жадного царского ратника не було.
Въ Москвѣ, одержавши таку несподѣвану вѣстку про пригоду зъ Лодыженьскимъ, заразъ вырядили до гетьмана по̂сланцемъ Василя Кикина; во̂нъ повѣзъ наказъ, абы гетьманъ заразъ же вырядивъ въ Сѣчь певныхъ людей и звелѣвъ Кошо-
