Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/105

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 97 —

при нихъ прибувъ до Турко̂въ той Запорожець, котрый втопивъ Лодыженьского и Татаръ: Турки задали єго на шибеницю“.

„Ото жь нѣхто другій й бувъ якъ той самый Страхъ; во̂нъ родомъ съ Кальниболота, говорили козаки“.

Продержавши Донця два днѣ въ Сѣчѣ, кошовый одпустивъ єго зъ листомъ до гетьмана. А Бруховецкій сего самого Донця вырядивъ въ Москву зъ листами кошового: „Замордували гонця, писавъ кошовый, заподѣяли се своєвольники безъ вѣдому кошового уряду; але зъ листо̂въ одо̂браныхъ у замордованого гонця, мы спостерегли, що царь втѣшає насъ листами, наче дѣтей яблукомъ; вмовляє, що бъ мы служили єму вѣрно, а самъ побратався съ Польскимъ королемъ, та заразъ за тымъ же й до хана обертається и обѣцяє насъ змалѣти. Та воно вже ся обѣцянка потроху й выконується. Зъ якои речи убогихъ людей, зруйнованыхъ во̂йною, вельми такъ гноблять. Лодыженьского постигла смерть за те, що въ украиньскихъ листахъ наши̂ люде во̂дъ Москалѣхъ терплять велике лихо. Отже, ваша вельможно̂сть, изволь жити зъ нами полюбовно, а царя оповѣсти, що бъ во̂нъ наказавъ своимъ ратникамъ, абы вони въ нашихъ мѣстахъ не творили не вѣдь чого; а коли нѣ, то храни Боже, що бъ не розжеврѣлася велика пожежа“. Кошовый обѣцявъ покарати душегубо̂въ, якъ що буває злапають ихъ, „абы то̂лько царь за злочиньство отыхъ душегубцѣвъ не гнѣвався на всѣхъ Запорожцѣвъ“. Коли жь буде инакше, такъ кошовый похваляється отакъ: „Коли чоловѣкъ хоче орати ниву, то насампередъ бурянъ постягає зъ неи; отакъ и наши̂ предки, не щадячи свого здоровля, а терплячи усе, що доводилося терпѣти, стягували зъ ро̂дного краю бурянъ, що бъ родина наша вродила намъ волю; а воля намъ дорожша надъ все на свѣтѣ. Та й рыбамъ, и птаству, и звѣрятамъ, и всему живому вона мила. Якъ же намъ не сумувати, не тужити, коли за наши̂ послуги хочуть насъ въ неволю повернути“.

Бруховецкій, выряжаючи въ Москву Донця, въ своѣй грамотѣ до царя, писавъ, що „баламутство розносять мужики, котри̂ повтѣкали на Запороже, не хотячи оплачувати податко̂въ, а до того додають и ти̂, котри̂ повтѣкали на Сѣчь во̂дъ великихъ гнобительствъ и утиско̂въ воєводскихъ“. Гетьманъ казавъ,