про своє перебуванє въ Сѣчѣ. Дня 25. мая кошовый Остапъ Васютенко повѣдомивъ гетьмана Бруховецкого, що на Сѣчѣ на смерть вбито царского гонця Лодыженьского и пограбовано усе єго добро; але хто, коли и зъ якои речи се заподѣявъ, про те кошовый въ своєму листѣ нѣчого не писавъ.
Одержавши таку несподѣвану звѣстку Бруховецкій загадався було росписати універсалы въ усѣ полки, що бъ выступали на ворохобнико̂въ, та передумавъ, боячись, якъ казавъ Кикину, що бъ не выявилося зрады мѣжь козаками. Се все скоивъ, говоривъ гетьманъ, кошовый Жданъ-Ро̂гъ ради власнои користи и грабежу.
Выряженый во̂дъ гетьмана Иванъ Децикъ прибувъ въ Сѣчь на саму Тро̂йцю 26. мая. Запорожцѣ скликали раду и перечитали гетьмано̂въ листъ, въ котрому во̂нъ допевнявся знайти виноватыхъ. Тутъ по̂днялася колотнеча и лайка: „Старинни̂“ козаки, се бъ то таки̂, що пробули на Сѣчѣ по пять, або й бо̂льше лѣтъ, и козаки, що не що давно поприходили на Сѣчь съ Правобережа, завели гризню: старинни̂ козаки промовляли до молодыхъ: „Все отсе лихо прийшло до насъ съ правого боку Днѣпра!“ Молоди̂ обернулися до Донця, показали єму забрани̂ у Лодыженьского паперы и промовляли:
„Бачишь! Московскій царь погодився съ Польскими королемъ за тымъ, що бъ звести наше Запороже, отъ за те-то й повтоплювали Лодыженьского и Татаръ“.
Кошовый нишкомъ шепнувъ Донцю: „Ось йди лишень ты до себе въ курѣнь, а то часомъ, що бъ и тебе отутъ не вбили“. Донець послухався; а зако̂лько часу кошовый прийшовъ до него зъ старшиною и мовивъ, що рада вже ско̂нчилася, але промовчавъ про те, що прираджено на радѣ, абы знайти виноватыхъ, котрыхъ вымагавъ гетьманъ. „Не тямимо, що й дѣяти зъ отыми своєвольцями, мовивъ кошовый. Багацько ихъ наперлося въ Сѣчу. Нѣ мене, нѣ старшины не слухаються. Въ усему здаюся на царску волю“.
Хтось изъ помѣжь старшинъ промовивъ: „Настоящій баламутъ страхъ! во̂нъ втопивъ Евхима! Єго жь були й злапали и до гарматы прикували, а во̂нъ по̂дпоивъ вартового, трохи не вбивъ єго! скрутивъ замокъ бо̂ля цепу и втѣкъ не знать куды“.
Обо̂звалися Запорожцѣ, котри̂ выдавали себе, що вони выйшли съ турецкого мѣста Исламъ-Кермена и промовляли, що
