Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/114

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 106 —

лася Туреччина. Вона була єдиною сильною сусѣдкою Украины, такою, що не мала ради чого приятелювати нѣ зъ Московщиною, нѣ съ Польщею. До того жь Туреччина мала значну во̂йскову силу и здавалося, вона одна могла по̂дсобити Украинѣ. А приво̂дъ турецкихъ Волохо̂въ, господарѣвъ Молдавского и Волоского, лащивъ надѣєю, що Украина швидше вживеться съ Туреччиною нѣ жь зъ Москвою, або Польщею. Була сподѣванка, що Туреччина лишить на Украинѣ нерушенымъ єѣ власный устро̂й и урядъ, єѣ вѣру и звычаѣ, а вдовольнятиметься де-якою вазальною залежностю. Видима рѣчь, що сей плянъ то̂лько здавався певнымъ въ будущинѣ, але жь всѣ козаки, подѣляли Дорошенкову прихильно̂сть до Туреччины; що жь до украиньского народу въ загалѣ, то во̂нъ нѣ за що въ свѣтѣ не згодився бъ по̂длягти по̂дъ кормигу турецкого державця, вважаючи, по давному переказу, турецку кормигу важкимъ бусурманьскимъ ярмомъ.

Бо̂льшо̂сть украиньского народу прихильна була до злученя зъ Москвою и Дорошенко, вважаючи на те, куды тягло наро̂дъ, не во̂дъ того бувъ, що бъ погодитися зъ Москвою и покоритися „схо̂дному цареви“. До сего єго особисто ще схиляло й те, що братъ єго Грицько, московскій бранець, въ своихъ листахъ до гетьмана, хвалився, що царь Олексѣй, ради заступництва вселеньскихъ патріярхо̂въ, повитавъ єго ласкаво. Дня 15. вересня кієвско-печерскій архимандрита Инокентій Гізель, чоловѣкъ глибоко поважаный на Украинѣ за єго благочестє и вчено̂сть, прочувши, що Дорошенко замѣряється йти по̂дъ турецку протекцію, пробувавъ во̂двернути єго во̂дъ сего и вказувавъ єму, що „бусурмане по своєму закону повинни̂ выкорѣняти христіяньство, тымъ-то знѣвечени̂ по̂дъ турецкою обороною христіяньски̂ народы — Греки, Славяне и инши̂, та й самый украиньскій наро̂дъ позапроваджувано на всѣ ко̂нцѣ землѣ въ неволю и на пекельни̂ муки“. Именемъ православнои церкви и всего духовеньства Гізель обертався до гетьмана съ такою мольбою: „Извольтє ваша мило̂сть, прихилитися красше зновъ до московскои державы и обороны єго царского пресвѣтлого величества и все, що бажаєте собѣ, одержите во̂дъ царя; змилуйтеся надъ христіянами; не давайте ихъ и себе самого въ кормигу бусурменамъ“.