Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 108 —

наши̂ во̂днимають, та православныхъ христіянъ мучать, бють, та ще й зъ мене навѣть, зъ старшины во̂сьмачки хлѣба и ро̂жни̂ поборы деруть! Въ ско̂лькохъ-то мѣстахъ церкви Божи̂ на наругу пустили, а инде по̂дъ костелы ихъ повернули… Якъ же таке терпѣти православному христіянину? Хиба можна?.. Мы, гетьманъ, и всѣ козаки стоятимемо за православну христіяньску вѣру, а воювати царски̂ мѣста на Украинѣ я Татаръ не выряджу, и коли, отсе, говорю неправду, то нехай заразъ отутъ моя гетьманьска кровь розо̂лється! Отъ же, все таки намъ не можна ворогувати съ Татарами. Живемо мы зъ ними поблизу: почнуть вони руйнувати насъ, та й на царски̂ мѣста по̂дуть во̂йною. Коли жь мы съ Татарами житимемо въ згодѣ, та й царски̂ мѣста вцѣлѣють. Я й теперь придержую Татаръ. Волѣю, що бъ православна вѣра на увесь свѣтъ ширилася и самъ хочу стояти по̂дъ царскою рукою. Окро̂мъ царскои ласки менѣ не треба нѣ боярства, нѣ чого тамъ иншого. Менѣ абы наши̂ козацки̂ права и во̂льности були непорушени̂“.

Сѣли за обѣдъ. Налили за здоровлє и на шанобу царя. Дорошенко по̂днѣсъ въ гору чарку и промовивъ: „Дай менѣ, Боже, за великого державця кровь свою пролити и голову зложити!“

Тои хвилѣ пальнули зъ рушниць и гарматъ. Тодѣ Дорошенко додавъ: „Великій державець погодився съ королемъ и по умовѣ волѣє во̂дняти Полякамъ Кієвъ, але жь, сего не буде! За Кієвъ мы головами ляжемо, а Кієва Полякамъ не дамо!“

Дубенскій, якъ наказавъ єму Шереметевъ, розмовлявъ и зъ митрополітою Тукальскимъ и зъ архимандритою Хмельниченкомъ и вмовлявъ ихъ, абы й вони во̂дъ себе усовѣщували Дорошенка прихилитися до царя и зректися спо̂лки зъ бусурманами. Си̂ обыдва обѣцяли.

Тукальскій и Хмельниченко нещо давно въ 1667 р. були выпущени̂ зъ неволѣ въ Марієнбургу и поспѣшили вернутися на Украину: обыдва вони голубили той самый идеалъ, що й Дорошенко — самосто̂йно̂сть Украины. И вони, якъ и гетьманъ схилялися до думки про турецку протекцію, вбачали стежку вывести Украину съ польскои кормиги, а на Московску державу дивилися зъ непевностю и во̂дносилися до неи обережно.