Перейти до вмісту

Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/121

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 113 —

валися новои колотнечи. Царски̂ ратники заперлися собѣ въ замку и сидѣли тамъ ховаючись во̂дъ численыхъ тысячѣвъ козако̂въ и черни, котри̂ наповнили Переяславъ. Те, що Тяпкинъ говоривъ про Переяславъ, поживши тамъ, во̂нъ сказавъ бы й про инше украиньске мѣсто, навѣдавшись до него. Украинцѣвъ вельми турбувала поголоска, що Москалѣ во̂дступають Кієвъ Полякамъ, а Кієвъ бувъ усѣми святощами, не лишень церковными, але й національными и про него тодѣ говорили: „Куды Кієвъ, туды й цѣла Украина“. Въ Переяславѣ разъ-по-разъ пыталися у Тяпкина: „Чи справдѣ Кієвъ во̂ддадуть Полякамъ?“ Тяпкинъ добре тямивъ, що по Андрусо̂вскимъ умовамъ Кієвъ лишився за царемъ на недовгій часъ, а за тымъ Московщина повинна була во̂дступити єго Полякамъ; одначе жь во̂нъ запевнявъ Украинцѣвъ, що Кієвъ во вѣки вѣчни̂ належатиме до царя. Неменшь Кієва турбувала тодѣ Украинцѣвъ поголоска, буцѣмъ-то царь и король змовилися пово̂днимати у козако̂въ речи, яки̂ належали до костело̂въ, але козаки позабирали ихъ за часу во̂йны, яко во̂йскову здобычу. Коли бъ таке справдѣ сталося, то довелось бы вышукувати ти̂ речи у когось третёго, або й четвертого; по̂шла бъ страшенна путанина. Андрусо̂вска згода зъ усѣхъ боко̂въ була противною Украинцямъ; вони почували й бачили, що ихъ заповѣтни̂ надѣѣ идуть въ нѣвець, Украина стає здобычею двомъ державамъ, котри̂ по своѣй уподобѣ панахають єѣ, дѣлять помѣжь себе по поламъ, не пытаючися, чи волѣє того украиньскій наро̂дъ чи нѣ? Сему народови не то що не дають голубити думки про державну самосто̂йно̂сть Украины, а навѣть не дають єму вважати себе за во̂друбный наро̂дъ. Отъ проти такихъ во̂дносинъ сусѣдныхъ державъ до Украины репетувавъ гетьманъ Дорошенко и словами и дѣлами. За те то й любили єго тодѣ Украинцѣ и любовь ту заховали бъ вони на вѣки до него, якъ бы єго зносины зъ музульманами не довели опо̂сля до сумныхъ добутко̂въ, котри̂ обурили проти него наро̂дъ. Але жь за того часу гетьманови̂ зносины съ Туреччиною и Татарами не здавалися ще явне погибельными и здавалося, що замѣръ єго, добути лѣвобережну Украину, цѣлкомъ матиме успѣхъ.

Бруховецкій, навпаки, що дня почувавъ той фалшивый побытъ сво̂й, въ якому во̂нъ опинився, гадаючи догодити Москвѣ и за єи запомогою затвердити свою власть надъ Украиною.