Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/140

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 132 —

Побачивши Бруховецкого, Дорошенко промовивъ до него: „Чого ты такъ пиндючно во̂дповѣдавъ менѣ? чому зъ доброи волѣ не положишь булавы, коли козацке товариство не волѣє тебе гетьманомъ!“

Бруховецкій нѣ слова не промовивъ. Тодѣ Дорошенко велѣвъ повести єго и прикувати до гарматы, се була у козако̂въ така звычайна кара.

Наказуючи, Дорошенко махнувъ рукою. Розлютовани̂ козаки по свому зрозумѣли сей махъ: кинулися на Бруховецкого, пошматували на нему одежу такъ, що во̂нъ лишився въ чому мати породила. Пустилися бити єго рушницями, киями, палками и забили до смерти „немовь скажену собаку“. Запорожцѣ, що привѣвъ Чугай, изъ силы лѣзли, що бъ зупинити хочь трохи народну зло̂сть и повернути єѣ на Дорошенка, але жь нѣщо вже не могло спасти Бруховецкого, во̂нъ лежавъ вже мертвымъ, увесь синій во̂дъ бо̂йки. „Я не виноватый въ єго смерти, я нѣкому не казавъ вбивати єго“, говоривъ Дорошенко.

Коли колотнеча почала потроху втихомирюватися, Дорошенко̂въ братъ Андрѣй казавъ тѣло замордованого гетьмана зложити на во̂зъ, по̂дославши сѣна и повѣзъ єго въ Зѣнько̂въ; тутъ положили тѣло въ труну и одвезли въ Гадячь. Тѣло Бруховецкого було такъ знѣвечене, що близьки̂ до гетьмана-боярина люде, навѣть жѣнка єго ледви могла по̂знати єго. Єго по христіяньски похоронено, зъ гетьманьскою шанобою, въ Гадяцко̂й Богоявленьско̂й церквѣ, котра була збудована єго жь коштомъ.



Бруховецкій бувъ найдостойнѣйшимъ добуткомъ свого часу, такъ добре прозваного „руиною", розумѣючи руину несамого лишень матеріяльного, але й морального побыту въ краю. Жадо̂бный, лютый, хитрый, брехливый, чоловѣкъ безъ жадного идеалу въ житю, кро̂мъ свого особистого самолюбства, во̂нъ не вызначався нѣ далекоглядностю, нѣ вмѣлостю кермувати обставинами, съ котрыхъ користувався лишень хапаючись за нихъ, коли вони выпадали єму на руку. Въ гору по̂днесли єго усобицѣ, во̂нъ наткнувся на московску політику, не вмѣвъ справитися зъ нею, розгубивъ памороки и пропавъ стыдовищнымъ побытомъ. Москалѣ того часу у во̂дносинахъ до Украины