Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/141

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 133 —

трималися такои політики, по̂дсобляти тому, що, здавалося имъ, доведе до мо̂цнѣйшого звязку Украинцѣвъ зъ Москалями. Тымъ-то вони й почали лащити Украинцѣвъ, котри̂ выявляли передъ Москвою таке прямованє. Въ Украинѣ знайшлись таки̂ люде, котри̂ спостерегли, чимъ можна догодити Москвѣ, та черезъ те й самымъ по̂днестися. Филимоновичь бувъ першій, що симъ шляхомъ выйшовъ въ гору: за нимъ простувавъ Бруховецкій. Не скажемо, чи въ єго власно̂й головѣ сплодилася гадка, запродати украиньскій наро̂дъ Московскому урядови, чи єѣ шепнули єму въ Москвѣ, але мы бачили, що й єго самого, и старшину, котра ѣздила зъ нимъ, нагороджено въ Москвѣ и шанобами и выгодами за те, що вони згодилися завести на Украинѣ въ урядованю московскій ладъ, зломивши старосвѣтщину. Отже вызначилося одначе, що такій новый ладъ бувъ ще недоспѣлый и непридатный до украиньского житя. Отъ за си̂ то новины, та за люто̂сть Бруховецкого наро̂дъ лютувавъ на него такъ, що коли во̂нъ и продержався гетьманомъ, то лишень тымъ, що разъ-по-разъ коло него перебувала московска во̂йскова запомога. Коли жь московска політика вытворила на Украинѣ неминучій перевертъ въ долѣ народа, коли ота політика во̂дважилася половиною Украины поступитися по̂дъ польске панованє завсѣгди осоружне украиньскому народови, и коли черезъ те, и черезъ Андрусо̂вски̂ умовы въ народѣ заворушився острахъ, що бъ и лѣвобережна Украина не по̂шла по̂дъ Польщу, тодѣ годѣ вже сподѣватися на Москву. И Бруховецкій загубивъ голову! во̂нъ вдався въ супротивный бо̂къ и зрадивъ тому, що облагодѣяло єго и по̂днесло такъ высоко. Во̂нъ пропавъ страшенною, але достойною єго неморальности смертею. Въ народно̂й памяти во̂нъ не лишивъ нѣчого окро̂мъ ненависти и огидливости, а пото̂мъ вѣчного забутя!…


Переложивъ 1885 року Ѳ. Верниволя.